The soul always never hurts
Синергетичний марафон життя?
Чи эстафета розбудови світу?
Для чого все це?
В пошуках води ковтка,
Ми тягнем голови до світла.
Росою вмиє ранок
Віхола нічна тихенько казку прошепоче.
Під спину підверне пухнастий сніг-
ще мить назад Цілющу воду,
Яка Тепер в орнаментах,
у візерунках Спить.
Та бачить сни…
Хоч інколи не хоче…
В тих епізодах – доводиться життя прожить.
Пробігти, проповзти, проплить!
Та в снах душа ніколи не болить.
Душа завжди ніколи не болить.
Болить лиш серце, бо воно мовчить.
Душа весь час співає!
Душа ніколи не мовчить.
В піснях своїх душа все знає.
Піснями в просторі летить,
Піснями вічність проживає.
Та час від часу серцю співчуває…
Бо серце, як завжди болить.
Все відчуває, а мовчить!
Тому й болить, тому й мовчить,
Тому й на світі так не легко!
Але доводиться нам жить…
